Ресторан в украинском стиле
   


Головна...............................
Новини................................
Про нас...............................
Ресторан.............................
Криївка................................
Міні-готель...........................
Хата Берегині.......................
Хата Отамана.......................
Козацький чан на травах......
Пам`ятник «Небесній сотні»..
Церква................................
Фотогалерея........................
Відпочинок..........................
Карта доїзду........................
Зворотній зв'язок.................
Контакти..............................

КОНТАКТИ
Черкаська обл.
Чигиринський р-н
хутір Буда (с. Мельники)
тел.: (0472) 566-911
тел/факс: (0472) 312974
моб.: (067) 4427964
моб.: (067) 2384757


ФОТОГАЛЕРЕЯ

Ресторан в украинском стиле

Погода в Украине
Зеленый туризм
 
 
 
Церква

Храм на честь святого праведного Петра Калнишевського

25.07 2015 року‪ відбулося освячення церкви "Святого Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського)".

Чин освячення провів Святійший Патріарх Київський і всієї Русі -України ФІЛАРЕТ за участі Митрополита Черкаського і Чигиринського ІОАНА та інших високодостойних богопосвячених осіб‪.
Після освячення відбулося започаткування першої "Холодноярської прощі" від храму Св. Пророка Іллі у с. ‪‎Суботів ‪ Чигиринського району.

Довгоочікувані події відбулися за підтримки та участі Голови Черкаської ОДА Юрія Ткаченко, заступника голови ОДА Віталія Коваля, меценатів та фундаторів церкви Лесі Островської та Олега Островського.

Були присутні депутати ВРУ Олег Петренко, Сергій Рудик, військовослужбовці ЗСУ, громадські активісти та всі бажаючі.
















На Черкащині побудований перший храм на честь святого праведного Петра Калнишевського.
По промислу Божому церква на честь цього угодника Божого, останнього кошового отамана Запорізької Січі, постала у козацькому краю на Чигиринщині у хуторі Буда неподалік від славетного тисячолітнього дуба Максима Залізняка.

14 червня 2009 р. Владика Іоан освятив місце під побудову цього храму. Високопреосвященнійшому архієрею співслужило духовенство Чигиринського благочиння.

Ініціатором цієї благої справи є адміністрація музейно-етнографічного комплексу "Дикий Хутір" та Олег Анатолійович Островський, який чимало зусиль прикладає для того, щоб відродити та зберегти пам'ять про великих синів українського народу.

В 2004 році будівництво церкви завершено.
Святий праведний Петро Калнишевський народився в день пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла 12 липня 1691 року. Його малою батьківщиною стала Лівобережна Україна, тодішнє прикордоння між Московським царством і Річчю Посполитою, село Пустовійтівка (тепер Роменського району Сумської області).
Він був найстаршим сином, але не єдиним, в козацькій родині Івана Калнишевського.

Перші докладні відомості про угодника Божого Петра датуються тільки 1754 роком, коли йому вже було близько 50 літ від народження. З нечисленних відомостей дізнаємося, що святий Петро був освіченою, як на той час, людиною, мав великий потяг до книг, любив їх читати і навіть прикрашати.
Серед книг за найкоштовніший скарб він мав Євангеліє, вартістю 1 тисяча карбованців. На його оздобу золотом, сріблом та коштовним камінням святий праведний Петро витратив ще 500 карбованців.

Вперше праведний Петро Калнишевський очолив Запорізьку Січ у 1762 році, перебуваючи на цій посаді менше року. У вересні 1762 року він, разом з військовим січовим писарем Іваном Глобою, зустрівся в Москві з царицею Катериною ІІ. Відтоді, мабуть, праведник Божий став нелюбим цій імператриці – новій Єзавелі та Євдоксії, бо з посади кошового отамана його на деякий час усунули.
Вдруге його обрали у січні 1765 року, всупереч царській волі, аж до зруйнування Січі, тобто на 10 років підряд – «чого з роду-віку не бувало», бо зазвичай кошові отамани Січі змінювалися через кілька років.

Останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський був глибоко віруючою людиною і багато допомагав церквам і монастирям України. За все своє життя він лише особистим коштом спорудив з десяток церков на Роменщині, у Києві, на Запоріжжі, робив їм щедрі дари. При всіх 16 церквах, що діяли на землях «Вольностей Війська Запорозького» були церковно-парафіяльні та підвищеного типу школи. При храмах були шпиталі для немічних, старих і хворих, які утримувались на кошт святого праведника.

Бажаючи утвердити свою владу над Україною імператриця Катерина ІІ своїм указом 1764 року ліквідувала гетьманство, а 1775 року наказала ліквідувати й Запорізьку Січ.

В ніч на 4 червня (17 червня за новим стилем) 1775 року 100-тисячна царська армія оточила Січ – невелике містечко, з одною церквою, 38-ма будівлями, 5-ма козацькими, майстровими і торговими будинками.
На той час у Січі перебувало лише декілька сот душ, решта козаків знаходилася на паланках, промислах, по городах. Сили були надто нерівні, але козаки бралися боронити свою Запорозьку вольницю.

84-річний кошовий отаман Петро Калнишевський розумів приреченість будь-якого опору.
Будучи до глибини душі православним, праведний Петро Калнишевський не хотів пролиття християнської крови. Це був великий подвиг любові, миротворництва, про який Господь наш Ісус Христос сказав: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5,9). Так праведний слуга Божий Петро сином Всевишнього назвався. Але цим він ще більше став ненависний цариці – гонительниці та мучительниці святителя Арсенія Мацієвича, митрополита Ростовського.

За наказом цариці праведного Петра було заслано в Соловецький монастир. На пропозицію фаворита цариці Потьомкіна, Синод вказав монастирським властям, щоб «содержаны были узники сии (отаман і старшина) безвыпускно из монастырей й удалены бы были не только от переписок, но й от всякого с посторонними людьми обращения».

Петро Калнишевський мав усе – владу і багатства, але всього цього позбувся і 25 літ був мучений важкими умовами життя, бо обрав правду, тісний і тернистий шлях страждань і зненавидів беззаконня.

Відомо, що праведний Петро Калнишевський хотів дожити кінець життя свого у Межигірському Спасо-Преображенському монастирі, але злонаміри сильних світу цього розпорядилися по-іншому.

Петро Калнишевський доживав свого страдницького життя в кам’яному напівпідвальному сирому холодному казематі. Очевидці так описували камеру ув’язненого праведника: «Перед нами маленькі, аршина в два, двері з крихітним віконечком посередині: двері ці ведуть до житла в’язня, куди і ми входимо. Воно має форму лежачого урізаного конуса з цегли завдовжки аршина чотири, завширшки сажень, висоти при вході три аршини, у вузькому кінці – півтора. При вході праворуч ми бачимо лаву-ложе в’язня... На другому боці – залишки розламаної печі. Стінки... сирі, плісняві, повітря затхле, сперте.

У вузькому кінці кімнати знаходиться маленьке віконце вершків шість у квадраті, промінь світла, наче крадькома, через три рами і двоє грат тьмяно освітлює цей страшний каземат. При такому світлі читати можна було в найсвітліші дні й то з великим напруженням зору. Якщо ув’язнений пробував крізь це вікно подивитися на світ Божий, то його погляду відкривалося саме кладовище, що знаходиться просто перед вікном. Тому, хто пробув близько півгодини в задушливій атмосфері каземату, стає душно, кров приливає до голови, з’являється якесь безмежне відчуття страху».

Тюремний режим праведного Петра Калнишевського відзначався особливою суворістю. За переказами останнього кошового виводили з камери до церкви лише тричі на рік – на Великдень, Преображення і Різдво. Але в архівах не знайдено підтвердження навіть цього.

Лише указом нового імператора Олександра І від 2 квітня 1801 року святому Петру Калнишевському було «дароване прощення» і надане право обрати собі місце проживання на свободі за власним бажанням.

Останній кошовий отаман Запорізької Січі святий праведний Петро Калнишевський відмовився повертатися в Україну. 7 червня 1801 року він у листі до архангельського губернатора Мезенцева не без іронії дякує за звільнення і просить дозволити йому «в обителі сій чекати з спокійним духом кінця свого життя, що наближається, бо за 25 років перебування в ув’язненні він до монастиря цілком звик, а свободою і тут насолоджуюся повною мірою». Так, зрештою, сповнилося бажання його дожити вік у монастирі.

Святий праведний Петро Багатостраждальний відійшов до Господа 31 жовтня (13 листопада) 1803 року. Ченці монастиря поховали його на почесному місці – на південному подвір’ї Спасо-Преображенського собору при Успенській церкві.

А в 1856 році на могилі Петра Калнишевського встановили плиту, викарбувавши в єпитафії короткий обрис життя кошового: «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей грозной Сечи казаков отамана Петра Калнышевского, сосланного в сию обитель по высочайшему повелению, снова быв освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу, 112 лет от роду, смертью благочестивою, доброю».

Після того, як у 20-х – 30-х роках ХХ ст. на монастирському цвинтарі були влаштовані табірні городи, місце могили праведника було загублене, але до наших днів дійшла надмогильна плита з написом.

Своїм життям праведний Петро показав приклад смирення і терпіння, великої любові до Бога і свого народу та краю. Він воістину був справжнім миротворцем, а в любові до народу свого був подібний до святого апостола Павла, який писав: «Я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних по плоті» (Рим. 9, 3). Так само і святий цей праведник мав велику любов до свого народу по плоті. Тому і вибрав страждання, щоб перемогти неправду і беззаконня.

Ув’язнився, щоб визволитись. Смирився, щоб піднятися.

Прес-центр Київської Патріархії

hram.lviv.ua

Храм на честь святого праведного Петра Калнишевського фото
 


 

 
 
НАШЕ МЕНЮ
Перші страви Перші
страви »
Салати Салати »
Закуски Закуски »
Напої Напої »
Основні страви Основні
страви »
ВІДПОЧИНОК
Екскурсії Екскурсії »
Алкотуризм Алко-
туризм »